Так хто й кому насправді замилює очі?

У колективному листі жителі Соколовобалківської сільради Новосанжарського району Полтавської області били на сполох: «Ми обурені поведінкою сільського голови та сільських депутатів, які забувши про депутатську етику, зраджуючи інтереси виборців, намагаються втягнути нас у земельну аферу, змушуючи віддати земельні паї чужому інвестору – депутату обласної ради від Партії регіонів Юрію Лебедину. 24 серпня ц.р., у День незалежності, коли сільвиконком розвісив оголошення про зустріч з Лебедином, останнього у неймовірну спеку чекали сотні людей у клубі, навіть концерт, який готувала самодіяльність, скасували, але він, спізнившись більш ніж на годину, навіть не зайшов до клубу, обмежившись зустріччю з сільським головою та кількома депутатами за зачиненими дверима сільради, де, як потім з’ясувалося, обговорювалося питання, як потайки від нинішнього орендаря земельних паїв – Замули Володимира Івановича – збирати заяви від селян на передачу паїв Лебедину, засновнику ТОВ «Чиста криниця»… 1 жовтня Лебедин захотів зустрітися у клубі з тими жителями, які написали заяви в «Чисту криницю». Але людей набилося повен клуб. Лебедину кричали: «Геть у свою Драбинівку!», «Ганьба!», «Ми не продаємося за 5%!», а він сидить у шапці й дражнить: «Кричите, кричите, меня это только забавляет!» Врешті Лебедин змушений був під улюлюкання разом з сільським головою, якому скандували: «Зрадник!», втекти у сільраду, де вони зачинилися на ключ і виставили охорону. Люди, яким демонстративно плюнули в обличчя, тут же склали акт про те, що на оголошені збори до сільради 1 жовтня не було допущено 106 осіб…» А закінчувався лист з Соколової Балки ще тривожніше: «Події набирають драматичного перебігу, бо загроза рейдерського захоплення землі, яка полита нашим потом, стає реальною…»

Голова Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Шовкопляс та голова Новосанжарської районної ради Володимир Левицький підтвердили: конфлікт у Соколовій Балці насправді серйозний і дестабілізує ситуацію в усьому районі.

Й справді, Соколова Балка живе в стані громадянської війни: не вітаються один з одним сусіди, розсварилися батько з сином, зять із тещею, ворогують брат з сестрою, куми готові один одному горлянку перегризти. Діти теж стали заручниками скандальної веремії, бо директор школи й батьки опинилися по різні боки барикад. А сільський голова Анатолій Кравець і директор ТОВ «Сокіл» Володимир Замула вже на дух один одного не переносять: навіть в офіційному листуванні (нерідко рекомендованими листами з описом вкладення) вони ледь стримуються від відвертих образ.

Почався ж розкол з обранням рік тому соколовобалківським сільським головою Анатолія Кравця та нових депутатів, яких він називає своєю командою. Наступного після голосування дня хтось повісив на стовпі біля сільради чорну траурну стрічку з недвозначним написом: «Володимиру Івановичу від народу». Замість того, щоб  публічно відмежуватися від провокації, Анатолій Михайлович очолив місцеву опозицію, яка була з тих чи інших причин невдоволена Замулою; навіть із нагородженням орденом «За заслуги» Володимира Івановича навесні цього року не привітав.

Нової гостроти протистояння набуло у червні ц.р., коли В.Замула вирішив зібрати на території свого підприємства збори орендодавців, які здають земельні паї у ТОВ «Сокіл». Але непрохана опозиційна меншість на чолі з А.Кравцем, котрий розмахував… «Практичним посібником у роботі сільського голови», прорвавши спротив двох сторожів і зламавши шлагбаум на господарський двір, з’явилася на зібрання. Дві з половиною години В.Замула відповідав на запитання односельців – про перспективи розвитку підприємства, плату за земельні наділи, підтримку соціальних закладів на території сільради, порядок приватизації житлового фонду. Надав він слово й очільнику сільської влади. Але селяни без зайвої дипломатії нагадали Анатолію Михайловичу, що при жодному сільському голові, яких за 10 років змінилося семеро, в селі не було такої колотнечі, як зараз, і що раніше на все грошей у сільраді вистачало, а тепер бракує, навіть працівники дитсадка два місяці не отримують зарплати, що не пройшло й п’яти хвилин, як Кравець,так і не розпочавши свою промову, змушений був спішно ретируватися.

Ескалація конфлікту продовжилася 16 серпня. Директор місцевої школи Світлана Земляна навіть нараду в районо проігнорувала, бо разом з дочкою Іриною, що працює в одному в полтавських вишів, цього дня на чолі опозиції влаштувала мітинг під вікнами контори ТОВ «Сокіл» за всіма канонами організації протестних акцій – з мегафоном, транспарантами й з погрозами оголосити безстрокове голодування. Вимагали негайної безоплатної передачі об’єктів соцкультпобуту в комунальну власність, і найперше – 16-квартирного будинку, збудованого 1985 року колгоспом, який після деколективізації 2000 року перейшов на баланс очолюваного Замулою підприємства. Серед мітингувальників колоритно виділялася фігура священика в рясі – Миколи Лісняка, вчителя географії Соколовобалківської загальноосвітньої школи й за сумісництвом настоятеля місцевої церкви (чи навпаки – ?), все начиння в яку, включно з рясою купив… Володимир Замула. Серед мешканців будинку – освітяни, лікарі. П’ять квартир уже приватизовані. Мешканці двох квартир не мають юридичного права на безкоштовну приватизацію. В.Замула неодноразово й раніше роз’яснював сусідам (бо й сам живе в цьому будинку на одному сходовому майданчику з директором школи), що за такої ситуації юридично складно передати усю будівлю сільраді. Спочатку треба виготовити технічну документацію на будинок. Але коли приїхали працівники БТІ, вчителі-опозиціонери… не пустили їх обміряти свої квартири. На тому все й застопорилося.

Через тиждень сталися вже описані в листі селян до редакції події 24 серпня. Інакше як провокацією й помстою Володимиру Замулі з боку сільського голови й депутатів це назвати важко: запрошувати чужого інвестора, коли близько 550 власників земельних паїв уклали договори оренди з ТОВ «Сокіл» до 2015 року. Цього року Замула виплатив орендодавцям 10% від вартості паю (середня по району – 6,6%). Лебедин же обіцяє, що «Чиста криниця» платитиме 15% за кожен пай – це близько 7000 грн. Є такі власники паїв, особливо, старенькі люди, що й спокусилися. Кажуть, близько півсотні чоловік написали заяви, що хочуть віддати свої паї в «Чисту криницю», співзасновниками якої, до речі, окрім Лебедина є представники російського бізнесу. Але агітатори з Драбинівки не роз’яснили їм правового боку справи: не можна передати пай іншому інвестору, доки не розірваний договір оренди з нинішнім, тож заява не має юридичної сили. Але найцікавіше в цій «земельній» історії те, що ні сільський голова, ні соколовобалківські депутати свої паї в «Чисту криницю»… віддавати не збираються, лише підбурюють інших.

Голова РДА Сергій Шовкопляс каже, що Кравцю замість цькування Замули молитися на такого інвестора треба: по суті, зберіг майно колишнього колгоспу, не допустив руїни, як в інших селах; незважаючи на те, що сільрада йому раз поз раз заливає сала за шкуру, є прикладом соціально відповідального бізнесу й не жаліє грошей для свого рідного села. Приміром, торік ТОВ «Сокіл» надало спонсорської допомоги соціальним об’єктам Соколовобалківської сільради на 250 тисяч гривень та затратило 180 тис.грн. на ремонт і облаштування VIP-палати у Новосанжарській ЦРЛ. На думку С.Шовкопляса тільки така високодуховна людина, як Володимир Іванович, може переступити через власні обіди, бо й цього року ТОВ «Сокіл» надало селу понад 60 тис.грн. благодійної допомоги. «Якщо сільський голова, – пояснює Сергій Миколайович, – мені оголошує ультиматуми на кшталт «якщо не вплинете на Замулу, будемо вдаватися до неадекватних дій», то Володимир Іванович постійно генерує й втілює позитивні ідеї, чи як тепер називають, соціальні проекти: 100 тисяч гривень уклав у реставрацію пам’ятника Шевченку в центрі села; оголосив серед школярів змагання, хто більше в селі збере сміття, й клас-переможець отримав поїздку на катері по Дніпру; торік започаткував при школі алею випускників, але цього року (назло, чи як?) там не посадили жодного деревця; вирішив питання виділення з обласного екологічного фонду 750 тис грн. для очищення ставка й сам пообіцяв дати 150 тис. грн. (там вже 2-2,5 метри мулу, а зверху лише50 см.води), за проект уже сплатив 20 тис. грн.; готовий виділити 30 тис. доларів на придбання й встановлення у селі літака часів Другої світової як пам’ятника льотчику, Герою Радянського Союзу, уродженцю Андріївки Олексію Безверхому і т.д.

Очільники районної та обласної держадміністрацій у Соколову Балку їздять як на роботу, аби допомогти досягти хоча б позірного миру в селі. 19 жовтня за медіації  заступника голови ОДА – керівника апарату Валерія Пархоменка спільна комісія з прийому-передачі у сільську комунальну власність об’єктів соціальної інфраструктури колишнього колгоспу, які не підлягають розпаюванню й правонаступником яких став ТОВ «Сокіл», узгодила перший перелік таких об’єктів: дитсадок у Соколовій Балці, пам’ятник Т.Шевченку, сільські дороги, 1 свердловина питної води. Начальник управління комунального майна області Сергій Сагайдачний дивується, що інших сільських голів під дулом пістолета не змусиш прийняти об’єкти у комунальну власність, бо їх же й обслуговувати треба, а на це коштів не вистачає, а Кравець сам на себе отаке ярмо навішує. Якщо сільрада й справді хоче зробити добру справу для людей, то чому б не скористатися давно перевіреним способом: з агрофірмою укладається договір про безоплатне користування, скажімо ж тієї дороги, й тоді сільрада може використати на її ремонт гроші сільського бюджету. А Кравець як залементує: «Не дам грошей, нам треба право власності!» Ну принаймні відверто…

Емоції на засіданні зашкалювали, люди кричали Кравцю: «Навіщо ти ще хапаєш, ти дай лад тому, що вже є в сільраді!» Й нагадали сільському голові, як торік сільрада взяла на баланс три 1-поверхові будинки на території Андріївської школи-інтернату, але справи до завершення не довела й пристарілі пенсіонери-вчителі так і не змогли їх приватизувати. Прямо під вікнами сільради стоїть асенізаційна машина, яка за три роки не проїхала й метра, а вулицями течуть нечистоти. Лише цього року ТОВ «Сокіл» вклало 10 тис.грн. в дооблаштування вуличного освітлення у Соколовій Балці, але з весни не світить жоден почеплений ліхтар, бо сільрада не може знайти 60 грн. на реле, яке згоріло, й 50 грн. на місяць заплатити за електрику…

Доки комісія засідала, надворі тривав стихійний мітинг проти недолугої політики сільської влади (теж з транспарантами), учасники якого зібрали 157 підписів проти передачі в комунальну власність водонапірних башт. Аргументи у людей прості й по-дитячому «залізні». По-перше, поки що вони платять за воду від 1 до 7 грн. з людини, а у сусідніх Нехворощі й Крутій Балці, де Лебедин орендує паї, сільради встановили тариф від 20 до 22,5 гривні на місяць з особи. А якщо в сім’ї 5 чоловік? По-друге, коли башта виходить з ладу, Замула не рахується з грошима й часом, аби водопровід швидше запрацював. У Кравця ж, переконані селяни, буде те, що й з вуличним освітленням та асенізаційної машиною. Кажуть, ну не здатен чоловік на творення, а запрограмований на руйнування, от коли б його б енергію та в мирних цілях…

До речі, з 19 жовтня й по сьогодні голова комісії з приймання-передачі майна Тетяна Карюк (вона від сільради) протоколу засідання не виготовила. Тепер зрозуміло, що це теж – частина загального сценарію зі збурювання громадянського спокою в Соколовій Балці й загрібання жару чужими руками. Бо без протоколу й далі можна брехати пресі про те, що «Замула все захопив і нічого не віддає» й видавати це як підставу для проведення у жовтні мітингів перед Полтавською облдержадміністрацією та під стінами офісу Партії регіонів у Києві, організатором якого була ВМГО «Демократичний альянс», Полтавську обласну організацію якого очолює Ірина Земляна. Незважаючи на те, що до цього часу на ім’я В.Замули не надійшло жодної заяви від квартиронаймачів  16-квартирного будинку по вул. Перемоги, 9-а, які на всіх протестних акціях криком кричать, буцімто він викидає їх на вулицю, колишній афганець-спецназівець Володимир Замула  з власної ініціативи направив до сільради подання про передачу у комунальну власність квартир «вчительського» будинку, аби він припинив бути «яблуком розбрату», бо вважає, що ворожнеча влади й бізнесу згубна й руйнівна для громади. Та й питання передачі майна, як не крути, а не на мітингах вирішуються.

Емісари з «Чистої криниці» вже хазяйнують у Соколовій Балці наче в себе вдома. Сільський голова А.Кравець віддав їм ключі від клубу (каже, що заплатили за оренду), де вони проводять агітацію за передачу земельних паїв.

Все це підтверджує припущення, що режисери-кукловоди соколовобалківського конфлікту знаходяться поза межами села й що розкол громади – тільки метод, а справжня мета – земля (та ще й з нафтою, яку зараз видобуває англійська компанія), майже 5000 га чорноземів, що залишилися острівком серед лебединського моря (Ю.Лебедин, донедавна голова Новосанжарської районної ради від НУНСу, орендує майже 30 тис. га в Новосанжарському та Машівському районах).

Як не погодитися з доктором сільськогосподарських наук Анатолієм Малієнком, автором статті «Аграрна реформа: чому так відбувається?» в газеті «Дзеркало тижня»: «В Україні набуло поширення і таке явище, як сільське «рейдерство», що закінчується повним руйнуванням сільськогосподарських підприємств. Незгодних - переконливо попросять, занадто норовливих - приборкають, а можливо, знищать фізично. Землю нові феодали сприймають як виробничий ресурс або об’єкт спекуляцій, а село і його жителів - як зайвий елемент. І вже йдеться не про чергове покріпачення селян, а про їхнє повне усунення з історичної арени. Рух в аграрному секторі, звичайно, відбувається, але у бік латиноамериканської моделі аграрного латифундизму. Судячи з останніх подій, у результаті отримаємо цілковите знеземелення селян, перехід їхньої земельної власності в руки буржуазії, формування аграрних латифундій, позбавлення селян місця докладання праці, а потім і проживання».

Як на мене, то ситуація в Соколовій Балці яскраво ілюструє висловлені відомим науковцем тенденції розвитку українського села.

Однак є й позитив у цій сумній історії: жителі сільради зрозуміли, наскільки відповідальніше треба ставитися до місцевих виборів й мають серйозні наміри провести місцевий референдум з висловлення недовіри сільському голові та депутатському корпусу. Мабуть, іншого способу подолати розкол у Соколовій Балці й не існує.

11.11.2011 року 

Людмила Кучеренко

Президент Полтавського медіа-клубу