ДІРЯВИЙ ЛОПУШОК  „ПОЛТАВА БАНКУ”

     Наше підприємство ВАТ „Лотекс”, яке знаходиться за адресою м. Лохвиця, вул. Журавського, 30, заключило договір з закордонним замовником на переробку давальницької сировини, що вимагає дотримання сурових вимог законодавства щодо забезпечення її цілісності в митному режимі переробки на митній території України. Товари і продукти переробки зберігаються в складських приміщеннях ВАТ „Лотекс”.

     Підприємство  регулярно отримувало замовлення з  червня 2010 року, заробітна плата виплачувалася, також регулярно платилися всі податки до жовтня 2010 року.

     Однак за жовтень наші працівники не отримали заробітну плату, оскільки 8 листопада 2010 року о 16:30 групою невідомих осіб було здійснено силове захоплення приміщень ВАТ „Лотекс”. Після захоплення фабрики керівництво та працівники не мають можливості потрапити на територію ВАТ „Лотекс”.

     Сьогодні  ми не маємо можливості виконувати свої обов’язки перед замовником, відвантажити cвоєчасно продукцію, виплатити заробітну плату нашим працівникам, оскільки давальницька сировина та всі документи знаходяться в приміщеннях фабрики, до яких нам немає доступу.

     Ми  звераємось до Вас з проханням допомогти відстояти наші інтереси, забезпечити доступ до нашого майна. Ми хочемо працювати, отримувати вчасно свою заробітну плату і зберегти свої робочі міста”.

     Під зверненням - підписи 47 працівників ВАТ „Лотекс”.

     А оскільки громадська організація „Нова  хвиля” спеціалізується, головним чином, на рейдерських захопленнях кримінальними структурами підприємств і фермерських господарств України, то вже на другий день після запрошення до Лохвиці, 18 листопада, ми з Іваном Устиновичом Куяном спілкувалися в центрі цього затишного міста з великою групою представників жіночого колективу ВАТ „Лотекс”. До речі, окрім посади голови правління ГО „Нова хвиля”, Іван Устинович займає посади координатора ВГО «Громадський комітет по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією», а також голови Комітету ПС «Незалежна професійна спілка підприємців Полтавської області».

     Моя перша співрозмовниця – начальник  відділу кадрів Лариса Софієнко. Лариса Василівна до 2002 року працювала з цінними паперами, потім прийшла на фабрику працювати інспектором відділу кадрів. Зараз вона начальник цього відділу.

     - Ларисо Василівно,  розкажіть, будь  ласка, коли саме на підприємстві почалися перші проблеми?

     - Нашій Лохвицькій швейній фабриці 42 роки. В 2002 році було проведено реорганізацію  підприємства, під час якого його назву було змінено на ВАТ „Лотекс”. Площа території підприємства 1 гектар 80 соток. Ми маємо державного акта на постійне користування землею.

     Перші проблеми почалися в 2006 році після того, як ми взяли кредит 170 тисяч гривень в Акціонерному банку „Полтава банк” для виплати заробітної плати працівникам. Під заставу було оформлено нашу нерухомість, яку фахівці банку оцінили в 826 тисяч. Що цікаво, брали ми всього 170 тисяч, а під заставу пішли усі виробничі приміщення фабрики. І хоча вони були розбиті на три лоти, але банк не захотів взяти в заставу один із цехів. Нам чітко було сказано, що кредит може бути надано лише під заставу всієї нерухомості. На той час наші керівники погодилися на банківські умови. Фабрика працювала з постійними замовниками, і ніяких сумнівів в порядності керівників „Полтава банку” у нас тоді не виникало.

     Рік ми своєчасно сплачували проценти, а потім розпочалася світова криза... Фабрика фактично зупинила роботу, керівництво звільнило всіх 156 швачок, а ІТР-івців залишилися одиниці.

     Через вісім місяців після цих подій роботу фабрики було поновлено. Але ситуація з виплатою тіла кредиту залишалася складною. Об’єми виробництва і кількість працюючих значно скоротилися, і надходження фінансів стали значно меншими.

     Керівництво „Полтава банку” неодноразово визивало на співбесіди наше керівництво, а одного дня ми побачили в приватній міській газеті „Лохвицький край” повідомлення про те, що наші приміщення виставлені на продаж з аукціону. В повідомленні було вказано номер телефона приватного підприємства „Юстиція”, а також до кого конкретно потрібно звертатися, і хто має право приймати участь в аукціоні...   

     - А хто саме замовив  повідомлення в  газеті?

     - ПП „СП Юстиція”. Наш акціонер Марина Рітц вирішила прийняти участь в аукціоні з метою придбання приміщень підприємства і доручила мені вирішити всі організаційні питання. Але зв’язатися з посадовими особами „Юстиції” мені не вдалося, оскільки на телефонні дзвінки ніхто не реагував, а приміщення, яке вони займали, взагалі було зачиненим протягом трьох днів до проведення так званих „прилюдних торгів”.

     Марина  Рітц все ж перерахувала гроші для гарантійного внеску Вірі Олександровні Подкур, яка відповідає за якість продукції, і та якось домовилася з „Юстицією” заплатити гроші о 8-ій годині 3 серпня 2010 року. Оскільки справа була дуже важливою, ми найняли таксі, і Віра Олександрівна поїхала до Полтави, але протягом дня ніхто по вказаній адресі не з’явився. А назавтра, о 10-ій ранку, мав відбутися аукціон...

     Наступного  дня ми намагалися сплатити гроші до 10-ої ранку в банк „Аваль” і подати відповідну заяву про участь в торгах. Але о 10-ій жоден представник ПП „СП Юстиція” на торги не з’явився, а платіжні реквізити для сплати гарантійного внеску були нам невідомі. Коли ми, нарешті, зв’язалися з ними по телефону, нам було сказано, що вони є приватною фірмою і ніякого відношення до проведення аукціону не мають! (До речі, згодом виявилося, що це було цинічною брехнею – авт.). Коли до початку торгів залишилося 15 хвилин, нам повідомили, що Марина Рітц не має права приймати в них участь...

     Ми  вважаємо, що посадові особи ПП „Юстиція” безпідставно відмовилися прийняту заяву від виконуючого обов’язки директора ВАТ „Лотекс” Бориса Юрійовича Совгирі. Вони безпідставно відмовилися повідомити йому платежні реквізити для гарантійного внеску, чим створили усі умови для проведення „прилюдних торгів” в інтересах лише одного учасника – громадянина Жовніра, який невідомо звідки з’явився, придбав наші приміщення і зразу ж перепродав їх іншій людині в два рази дешевше, аніж заплатив сам.

     Минуло  декілька днів, і листоноша принесла мені листа, в якому було написано, що наші приміщення придбав Олександр Євгенович Марюхніч, який прохає протягом тижня звільнити їх від обладнання і працівників. Кажучи іншими словами, вишвирнути їх на вулицю. І тільки но я отримала листа, як з’явився сам Марюхніч. Було таке враження, що він стояв десь за дверима і зайшов до кабінету зразу ж за листоношою.

     - Про чорта, а  чорт в двері!...

     - Я його тоді спитала: „А  хто вам надав право писати  такі бомажки? Дайте мені посвідчення, що ви дійсно власник приміщень!” Ніякого державного акта ми не побачили. Марюхніч поїхав до Києва (за його словами, він там має якусь фірму), і деякий час нас ніхто не турбував...

     Ми як раз виконували термінове замовлення: отримали сировину, пошили і відправили першу партію продукції. На даний час на складах залишилися великі залишки сировини і готової продукції, яку ми не встигли відвантажити.

     - А чому не встигли?

     - До 1 листопада у нас була власна охорона, але коли ми почули від людей про рейдерський досвід „Полтава банку”, то вирішили найняти професійну охорону – лохвицьке ПП „Арсенал”, - яке охороняє промислові об’єкти. Їхні представники встановили пульт, і нам було сказано, що його з’єднано з міліцією на всякий випадок.

     8 листопада, о 16:30, до мого кабінету зайшов начальник охоронної служби Юрій Кудеря, а разом з ним... Марюхніч! Кудеря повідомив, що він відмовляється охороняти наше виробництво, оскільки право власності на приміщення належить Марюхнічу. Я не чекала, що охорона може діяти таким чином, адже земля належить нам за будь-яких обставин, у закладі тільки приміщення, огорожа території фабрики виконана по усьому периметру, і „Арсенал” повинен був охороняти всю територію згідно договору. До речі, в ньому було чітко записано, що розірвати договір в односторонньому порядку можна тільки через суд. Але вони завели людей на нашу територію – пішли на ганебний для чоловіків вчинок, при цьому нікого з нас не повідомивши. Цікаво й те, що вони навіть не виставили нам рахунок за охорону, але, незважаючи на те, що заробітну плату ми їм не перерахували, гроші люди отримали. Закрадається думка, що ці гроші вони отримали від Марюхніча – він їх купив разом з Кудерею і пультом.

     Після рейдерського захоплення територію фабрики охороняє дніпропетровське багатопрофільне охоронне підприємство „Віраж”.

     Спочатку  Марюхніч запропонував, аби я зробила перепустки працівникам від його імені. Я сказала, що люди працюють і будуть працювати в ВАТ „Лотекс”, і тому повинні мати перепустки тільки цього підприємства.

     Коли я розповіла про цей випадок Марині Рітц , вона сказала: „Я призупиняю виробничу діяльність до вирішення всіх обставин!”

     - А на якій підставі вона прийняла таке важливе рішення?

     - Марина Рітц викупила значну частину акцій у Бориса Юрійовича Совгирі, і сьогодні вона має контрольний пакет акцій – 61%. Вона підшукує нам замовників, а керівництво ВАТ „Лотекс” заключає з ними договори. Фактично вона забезпечує нас роботою.

     Частина акцій є у наших працівників: і в тих, хто працює, і в пенсіонерів, які віддали все життя і  здоров’я фабриці. До речі, всі пенсіонери за те, щоб фабрика працювала – адже це історія нашого міста.

     - Ларисо Василівно,  а яку саме продуцію виробляєте?

     - Ми використовуємо в роботі і вовну, і поліестер. Переважно шиємо жіночі жакети, великий асортимент пальт, блузок... Шиємо все, крім нижньої білизни.

     Замовники дуже задоволені нашими швачками. У  наших людей дуже великий досвід роботи, переважна кількість працювала на замовленнях міністерства оборони – це майстри своєї справи із дуже високою кваліфікацією. І замовники, які працюють з Україною, вимагають: „Шити тільки на ВАТ „Лотекс”!” І якщо я пишу заяву на митниці, то вказую конкретно: ВАТ „Лотекс”, і це є підтвердженням, що продукція вироблена саме в нас.

     - А що примусило Вас шукати захисту саме в громадській правозахистній організації?

     - Ми звернулися до вас за допомогою тому, що із-за Марюхніча фабрика ледь не зірвала дуже важливе замовлення. 17 листопада ми повинні були отримати сировину на пошив 2500 жакетів. Коли відвантажується сировина, нам повідомляють її ціну, ми робимо доповнення до договору, складаємо двосторонню угоду, у якій погоджуємо ціну готової продукції, а вже потім отримуємо сировину, виконуємо замовлення і відвантажуємо продукцію як експорт. Нам вдалося продовжити срок відгрузки сировини до 23 листопада, але якщо до цього часу ми не станемо до роботи, це замовлення зробить хтось інший.

     - А як на цей  злочин дивиться місцева влада?

     - Я неодноразово зустрічалася  з головою райдержадміністрації Анатолієм Петровичем Заславцем. Заславець Марюхнічу просто сказав: „Ви знаєте, я за те, щоб швейна фабрика працювала, щоб були робочі міста, виплачувалася заробітна плата, щоб були своєчасні відрахування в бюджет. І якщо ви дуже хочете продати ці будівлі, то заключіть з ВАТ „Лотекс” договір, в якому вкажіть, що воно протягом трьох років не змінюватиме профіль”.

     Я Марюхнічу теж пропонувала: „Виходячи з того, що людям в Лохвиці по великому рахунку однаково де працювати, дайте нам замовлення, дайте роботу і залиште за нами робочі місця. У нас є юридично оформлене підприємство – ВАТ „Лотекс”, яке заключить з вами договір”. Він відповів: „Я на це не піду! Ви мені не потрібні. Мені потрібні лише ваші будівлі!” Але в Лохвиці багато таких будівель, які свого часу було „прихватизовано”, а зараз вони стоять розбиті, і там ніхто не працює.

     - А ким раніше  працював Анатолій  Петрович Заславець?

     - Керуючим Лохвицьким відділенням „Полтава  банку”. 

     - Ви до суду не  зверталися?

     - Ми звернулися до Полтавського  господарського суду, але справа в тому, що ПП „СП Юстиція” є київським філіалом, тому господарський суд відмовився розглядати нашу справу. Нам кажуть, що справа повинна розглядатися там, де знаходиться офіс підприємства... Але якщо порушення закону здійснює філіал, то чому відповідати повинно головне підприємство?

                           „Людина не буде красти, треба працювати”

     Під час спілкування з лохвицькими  швачками мене не покидало одне болюче питання.

     І Жовнір, і Марюхніч, - це люди, які вийшли із народу, причому із тих верств, які мають найбільш міцне сільсько-колгоспне коріння. Жовнір прописаний в селі Терешківка Полтавського району, Марюхніч – в невеличкому місті Карлівка. Що ж треба було зробити з цими людьми, аби вони перетворилися у лютих хижаків, які привласнили собі право вирішувати людські долі? Зазіхнувши на чужу власність, використовуючи для цього суто кримінальні схеми, викинувши півтори сотні жінок на вулицю, залишивши багатьох з них без засобів існування, вони давно переступили межу, яка відділяє українського хлібороба від селюка, який пхнеться до корита із невластивою йому їжею. І яке йому діло до того, як буде жити сім’я майстра Ганни Петрівни Заславець, яка має чоловіка – інваліда II групи  і двох дітей, які мають наслідкову інвалідність?

     „Син  працював на прохідній, але його звільнили, - говорить Ганна Петрівна. - Працюю одна в сім’ї. Пенсія – 750 гривень. А на фабриці працювала з 1975 року, була і майстром, і технологом. До речі, на фабриці залишилося лише декілька працюючих пенсіонерів. Наші швачки – це переважно жінки 40 – 45 років, до пенсії їм далеко, треба працювати. Навіть якщо хтось із них стане на облік до центра зайнятості, то він буде отримувати мінімальну грошову допомогу, тому що зарплата за останній місяць не виплачувалася.

     Лохвицьке технічне училище готує швачок останній рік. Ми в цьому житті теж останні. Мабуть, хтось за нас все вирішив...”

     „Дитині треба кожного дня дати 10 гривень  у школу, бо додому вона прийде після „продльонки” аж о 6-ій вечора, - розповідає молода, засмучена жіночка. - А іще треба одяг на зиму придбати. А якщо до тебе додому прийдуть і відріжуть газ за борги, то нікого не цікавить, чому ти не працюєш. А у багатьох є і студенти, отже треба платити за навчання. Людина не буде красти, треба працювати.

     Прийдемо в понеділок і зробимо все для того, щоб почати роботу! Сьогодні головне, щоб наші замовники не розірвали договори. В Лохвиці є невеличка італійська фірма, яка завершує свою діяльність, а там працюють наші люди – вони б усі на фабрику повернулися! Ось за останній місяць прийшли дві нові швачки. Робота в нас завжди є, і ми не бажаємо її втрачати!”

                                          „У чергу, сукини діти!”

     Акціонерний банк „Полтава банк” – давній знайомий громадської організації „Нова  Хвиля”. А познайомилися ми з ним у 2008 році, коли банк розпочав бурхливу діяльніть по рейдерським захопленням фермерських господарств Полтавщини. Ось невеличкий уривок із моєї статті того часу:

     „Мои собеседницы – жительницы села Свиридовка Лохвицкого района Елена Шиш и Валентина Орда. Мы познакомились у облсовета, когда они ждали свой автобус.

     - ...Частину худоби забрали скотовозом. Усього забрали 80 корів. На очах у людей зарізали 11 породистих поросних свиноматок – ми їх за колгоспні кошти у Миргороді купували. Корови тільні, до отелу зоставалися якісь там неділі... Корів вбивали вилками на ходу. Вони падали. Люди витягали з них живих бичків, і ті підіймалися, манюні, на на очах у всіх” („Идет бычок, качается”, „Телеэкспресс-Плюс”, №34, 20.08.2008).

     Інші  зараз часи. Хижацька порода „Полтава банку” аж ніяк не змінилася. Вона лише набрала більш витончену, „цивілізовану” форму. Сьогодні банк загрібає жар чужими руками, у випадку з ВАТ „Лотекс” – за допомогою такої собі Полтавської філії Компанії ПП „Спеціалізоване підприємство Юстиція”. До речі, „Юстиція” – це лише дірявий лопушок, яким нахабні державні можновладці намагаються прикрити мерзенну срамоту справжнісінької рейдерської структури, яка виконує замовлення селюків, банкірів, бандитів та багатьох інших сучасних хазяїв „нового життя” – тих нелюдей, які вже двадцять років розпинають свою „неньку”, знущаючись над її працьовитим, терплячим народом. Чомусь саме цій компанії Міністерство юстиції надало право „реалізовувати майно, яке арештоване Державною виконавчою службою Мінюсту”.

Але наскільки  великим було моє здивування, коли на сайті Мінюсту я знайшов інформацію, що для реалізації арештованого майна в 2010 – 2011 рр. міністерство обрало, окрім „Юстиції”, іще 4-х „Церберів”: державну акціонерну компанію „Національна мережа аукціонних центрів», компанію „Нива - В.Ш.”, компанію „Юнор” і... держпідприємство „Укррезерв”! Той самий „резерв”, керівництво якого (разом із колишьою „прем’єркою Тимошенко) поцупило у народу України не один мільярд державних гривень. Як кажуть, „з ким поведешся, від того й наберешся”! Ось хто вирішує в безталанній країні долі промислових підприємств, які було створено руками декількох поколінь українського народу... 

     Але почуття вседозволеності народжує оманливе почуття безкарності. Читаючи документи стосовно справи, я звернув увагу на цілу низку порушень законодавства України, які було скоєно „Полтава банком” і „Юстицією” під час „прилюдних торгів” - саме так їхні організатори назвали фарс з продажом приміщень ВАТ „Лотекс”.

     Інші  державні структури теж не „кращі”. Чого варта лише одна копія постанови про відкриття виконавчого впровадження, в якій підприємству-боржнику (ВАТ „Лотекс”) було надано строк для добровільного виконання виконавчого документа до 16.10.2009 р., а воно отимало цю постанову через три дні після зазначеного строку – 19.10.2010 р.?! Фактично „Лотекс” був позбавлений можливості добровільно виконати рішення Лохвицького районного управління юстиції в особі старшого державного виконавця Л.А. Верескуна, який категорично відмовив боржнику поновити строк.

     Члени „злочинного угрупування”, що стихійно виникло на славетній полтавській  землі, поспішали. Гроші вирішують  усе! Адже навіть школярику відомо, що:

     - питання щодо можливості реалізації майна боржника може бути порушено лише у тому разі, якщо його грошових коштів не вистачає для задоволення вимог кредитора;

     - реалізація об’єктів нерухомого майна здійснюється у ТРЕТЮ ЧЕРГУ (після реалізації майна, що безпосередньо не використовується у виробництві, та інших матеріальних цінностей, які також не використовуються у виробництві);

     - якщо нерухомість, що виставляється  на торги, не буде реалізована  за початковою ціною на перших  торгах, то на повторних торгах  початкова ціна, за якою вона  реалізується, знижується не більше, ніж на 30%. 

     Нічого  із вищеназваного враховано не було. При початковій ціні приміщень 256360 грн. вони були „придбані” Жовніром за 251579,24 грн., тобто нижче початкової ціни та без проведення повторних торгів. Та про які „повторні торги” можна було вести розмову, коли за дверима стояли законні власники приміщень, яких не допустили для участі в торгах.

     Уявіть  собі: ви прийшли викупити свою квартиру у злодіїв, які її захопили. У вас є гроші, яких вистачає для викупу, але вас залишають за дверима тому, що ваша квартира сподобалася особі, у якої все „зхоплено”. Саме так натякнув швачкам шахрай Марюхніч, який „перекупив” нерухомість ВАТ „Лотекс” по ціні 106440 грн., що є класичною ознакою „удаваного правочину”, який може признати незаконним будь-який чесний суддя.

     Зверніть  увагу на декілька рядків однієї із скарг колективу ВАТ „Лотекс”: „...гр. Марюхніч О.Є., на якого було переєстровано право власності на належні ВАТ „Лотекс” нежитлові приміщення, в УСНІЙ ФОРМІ повідомив про БЕЗПЕРСПЕКТИВНІСТЬ звернення до прокуратури, оскільки він домовився з прокурором Лохвицького району Полтавської області про те, що підпорядкованими останньому працівниками не буде вчинено дій для захисту прав та законних інтересів ВАТ „Лотекс ”.

     Яка дивна впевненість „головного правоохоронця” району у бажанні своїх підлеглих розділити зі своїм шефом тюремні нари! „У чергу, сукини діти, у чергу!”- обгавкав би їх сьогодні людина-пес Поліграф Шаріков...    

                            „Полегшити біль полтавським банкірам”   

     „Компанія ПП „Спеціалізоване підприємство Юстиція” пропонує послуги як по реєстрації, перереєстрації, так і по ліквідації підприємств усіх організаційно-правових форм власності” – значиться у переліку „послуг”, який можна знайти на сайті рейдерів. Жертвами саме такого „сервісу” стали швачки ВАТ „Лотекс”. І саме завдяки спільній діяльності страшного тандема „Полтава банк” – „Юстиція”, слово „кредит” в нашому випадку перетворилося із економічної категорії на смертельний вирок чесним і роботящим людям, які випадково попали в обійми цього ненажерливого полтавського спрута.

     Як  відомо, ВАТ „Лотекс” здійснює операції з давальницькою сировиною, що вимагає  СУВОРИХ ВИМОГ митного законодавства  щодо забезпечення цілісності давальницької  сировини в митному режимі переробки  на митній території України. Відповідно, порушення прав швейників та іноземного замовника операцій з давальницькою сировиною (фактично власника сировини) приватним підприємством-рейдером „Юстиція” та гр-ном Марюхничем призведе до порушення ст.10 Закону України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних операціях”.

     А якщо юристам ВАТ „Лотекс” не забракло фантазії, то до антидержавних дій керівництва „Полтава банку”, ПП „Юстиція”, Марюхніча & Company та інших співучасників рейдерського захоплення приіщень ВАТ „Лотекс” вони зможуть приплюсувати ще й „незаконне втручання і створення перешкод господарчій діяльності суб’єкта господарювання”...

     Президент України Віктор Янукович пообіцяв карати "каленим залізом" усіх, кто буде вчинювати замах на державну власність.

     Він також пообіцяв „повідбивати руки” чиновникам, які причетні до розкрадання коштів державного бюджету.

     А іще президент пообіцяв „відкрутити голови” опозіційним мерам, якщо вони не будуть займатися водою та газом.

     Я неодноразово зустрічався з Віктором Федоровичем, дуже добре знаю про його всебічну піддтримку підприємств, які співпрацюють з закордонними фірмами і заробляють країні валютні надходження. І мені навіть важко уявити, що саме він може повідривати можновладцям Полтавщини, коли дізнаєься про порушення митного законодавства з давальницькою сировиною і про тих, хто в цьому винний.

     - Які перспективи  поновлення нормальної  роботи трудового  коллективу ВАТ  „Лотекс”?

     Це  питання я задав  голові правління  ГО „Нова хвиля” Івану Устимовичу Куян, коли робота над матеріалом про лохвицьких швачок добігала кінця.

     - В країні, в якій перші особи правоохоронних органів розповідають про казнокрадів, корупціонерів та рейдерів замість того, щоб зачинити їх в тюрмах, людині, яка відстоює свої права, залишається розраховувати на свої сили. А іще – на підтримку тих людей, які готови її надати. 

     Наведу  останній приклад. Іще в 2007 році сорочинський фермер Анатолій Татарчук заключив з Акціонерним банком „Полтава банк” кредитний договір на користуваня кредитом в розмірі 30 тис. грн., а в якості застави ніби-то передав банку... належні йому корпоративні права на долю в статутному фонді ПП „Агрофірма „Зоря 2005”. І де тільки Татарчук разом з жінкою не доводили, що жодних прав вони нікому не передавали, але стряпчі із Октябрьского районного суду Полтави таки стягнули на користь банку-рейдера корпоративні права на долю в статутному фонді агрофірми загальною вартістю близько 1,5 млн. грн. В подальшому, за рішенням керівництва „Полтава банку” директором агрофірми було призначено добре нам відомого професійного рейдера Орловського В.В, який, з задіянням виконавчої служби, вилучив статутні документи агрофірми, приступив до виконання обов’язків та протягом червня-жовтня 2007 року організував збирання врожаю сільськогосподарських культур на загальну суму близько 10 млн. грн.!

     Два роки фермер відстоював свої права, а потім постукав у двері ГО „Нова хвиля”... І ось остання новина: рішенням „високого суду” громадянина Анатолія Татарчука поновлено в правах, а керівництво „Полтава банку” повинно виплатити йому 16 млн. грн. за всі роки знущань і нелюдських страджань.

     Анатолій  Татарчук переміг рейдерів, тому що не став мовчати. Адже якщо всі ми будемо мовчати, то біда може трапитися із кожним.                

     І останнє. Немає більш болючого покарання, аніж не бути покараним. Ось чому у випадку із ВАТ „Лотекс” наше завдання полягає в тому, аби полегшити цю біль полтавським банкірам. А іще – полегшити їхні кишені на користь ВАТ „Лотекс”, і запезпечити нормальну виробничу діяльність цього славетного підприємства.

Олександр Білковський- журналіст